Теорія Л. С. Виготського про складну структуру дефекту

«Ймовірно, що людство переможе раніше чи пізніше і сліпоту, і глухоту, і недоумство, але набагато раніше воно переможе їх соціально та педагогічно, ніж медично та біологічно»
Л. С. Виготський

Дефект (від латів. defectus — недолік) – фізичний або психічний недолік, що викликає порушення нормального розвитку дитини.

Поняття «структури дефекту» запровадив Л.С. Виготський стверджує, що будь-який дефект має складну структуру. Існує первинний дефект, зумовлений біологічними факторами, та вторинні відхилення, що виникають під впливом первинного дефекту в ході подальшого аномального розвитку. Біологічні та психологічні прояви існують у складній взаємодії, взаємно впливаючи один на одного.

Теорія Виготського
На думку Л. С. Виготського, в аномальному розвитку розрізняються дві групи порушень:

  • первинні — порушення, що безпосередньо випливають із біологічного характеру хвороби (дитячий церебральний параліч (ДЦП), вроджені ущелини піднебіння, різні ураження кори головного мозку тощо);
  • вторинні — порушення, які виникають опосередковано у процесі аномального соціального розвитку.

Наприклад, якщо первинний дефект – глухота виникає на початку оволодіння мовою, як наслідок виникає немота – вторинний дефект розвитку глухої дитини. Або розумова відсталість, що виникла в результаті органічного ураження головного мозку, призводить до вторинних порушень вищих пізнавальних процесів.

Складний дефект – поєднання двох і більше первинних дефектів, що однаково визначають структуру аномального розвитку та труднощі у навчанні та вихованні дитини. Це не просто сума дефектів – складний дефект відрізняється якісною своєрідністю.

Теорія Виготського Як синонімів терміна «складний дефект» у літературі використовуються й інші терміни, рівнозначні йому “складне порушення”, “складні аномалії розвитку”, “поєднані порушення”, “комбіновані порушення” і все більш стверджується останнім часом – “складна структура порушення”.

Вже 20-ті гг. Л. С. Виготський висунув і обґрунтував необхідність соціальної компенсації дефекту: «Ймовірно, що людство переможе раніше чи пізніше і сліпоту, і глухоту, і недоумство, але набагато раніше воно переможе їх соціально та педагогічно, ніж медично та біологічно».

Найголовніше висновок теорії говорить про важливість роботи з дітьми. Працювати з первинним дефектом просто потрібно. Якщо згаяти момент у дитинстві проблема наростатиме, як снігова куля. При дитячому несформованому мозку неможливий подальший його нормальний розвиток без опрацювання та вирішення проблеми первинного дефекту.

Спираючись на концепцію Л. С. Виготського про первинні та вторинні прояви в структурі дефекту, можна стверджувати, що при ранньому початку корекційної роботи максимально використовується пластичність нервової системи в корекції первинного дефекту і попереджається поява вторинних відхилень у мовному та психічному розвитку.